10 січня 1882 року у Києві почалися гастролі української трупи, створеної М.Л.Кропивницьким за участі М.К.Садовського. Дебютували драмою Т.Г. Шевченка «Назар Стодоля» з Миколою Садовським у головній ролі та з Марком Кропивницьким у ролі сотника Хоми Кичатого. Вистава мала надзвичайний успіх, була із захватом сприйнята українським глядачем, який давно прагнув почути рідне слово з підмостків театру.
З 10 січня по 7 лютого показали 17 українських п’єс. Серед них «Наталка Полтавка» (двічі), «Назар Стодоля» (двічі), «Сватання на Гончарівці» (тричі), «Кум-мірошник» (двічі), «Бувальщина» (двічі) та інші. У бенефіс Кропивницького було поставлено його драму «Дай серцю волю, заведе в неволю», а у бенефіс Садовського – п’єсу «Невольник», написану Кропивницьким за поемою Т.Г.Шевченка.
На честь артистів кияни влаштували вечерю. Серед гостей була старша сестра Марії Заньковецької Лідія з чоловіком. Кропивницький почав нарікати, що ось, мовляв, він пише п’єси, а героїнь нема кому грати, немає справжньої артистки на драматичні ролі. Микола Карпович Тобілевич, який вступив до української трупи як артист Садовський, згадав про Марію Костянтинівну Адасовську (за чоловіком Хлистову), з якою грав у Бендерах в аматорських виставах. Лідія Костянтинівна одразу ж зрозуміла, про кого йдеться, і дала Садовському адресу Хлистових.
Свого часу чоловік Марії Костянтинівни, приємно вражений успіхом дружини на аматорській сцені, легковажно пообіцяв їй, що дозволить грати на сцені професійній, та не раніш ніж з’явиться українська трупа. Навіть засвідчив це жартома на папері. Тоді Садовський, спираючись на «документ», написав до Хлистова листа, в якому підкреслив слова «Українська трупа вже існує». Кропивницький, покладаючись на рекомендацію свого талановитого товариша, надіслав Марії Костянтинівні телеграму із запрошенням. Хлистов приховав від дружини телеграму, а трупі відповів, що відпустить Марію Костянтинівну за рік. Така підступність обурила майбутню театральну зірку. Вона іншими очима подивилась на свого обранця. Скандали не вщухали ‒ і врешті-решт Хлистов відпустив дружину до Києва з її родичкою. Не виключено, що на його рішення вплинула владна порада брата Марії Костянтинівни, військова кар’єра якого досить вдало склалася у Петербурзі. У цій сімейній суперечці він рішуче став на бік сестри, і Хлистов мусив підкоритися.
Марія Костянтинівна відхилила навіть запрошення на сцену Гельсінгфорської опери і виїхала назустріч новому життю. У кишені лежав виданий чоловіком «вид на проживання» строком на три місяці. На ті часи це означало: за три місяці він може повернути непокірну дружину етапним порядком. Але для молодої жінки три місяці – величезний строк. Вона вільна!
З райдужними надіями Марія Костянтинівна приїхала до Києва. Але трупа вже перекочувала до Єлисаветграда. У нашому місті її зустрів Садовський, запропонувавши їхати на квартиру до Кропивницького. Марія Костянтинівна обурилась: така простота акторських взаємин непристойна. Вона поїхала до готелю, а потім вже її переконали в необхідності візиту до Кропивницького. Той мешкав у старої тітки, яка здавала кімнати артистам і артисткам. Зацікавлені конкуренткою, вони почали зазирати у двері, перешіптуватися і цим збентежили претендентку. Музичний іспит тривав недовго і справив гарне враження як на Кропивницького, так і на всіх присутніх.
А от Марія Костянтинівна… Вона була прикро вражена. Потрапила у зовсім інший світ, чужий для неї і вихованням, і звичками. Другого дня була збентежена ще більше: для першого виступу на сцені Кропивницький запропонував зіграти майже безсловесну роль старої баби у його власній драмі «Дай серцю волю, заведе в неволю». Кропивницький, не бачивши ніколи її на сцені, хотів подивитися, що з того вийде. Але Садовський, який давно знав обдарованість Марії Костянтинівни, обурився і домігся, щоб Марії Костянтинівні для першого дебюту доручили роль Наталки в п’єсі «Наталка Полтавка».
Треба було вирішити, під яким прізвищем з’явиться на сцені Марія Костянтинівна. Хотіла грати під дівочим прізвищем Адасовська, але братова дружина, поділяючи дворянську зневагу до професії актриси, заперечила: «Ще невідомо, яка з тебе вийде актриса, а у мене – донька, твоя племінниця, яка має одне з тобою прізвище. Не забувай про це». Марія Костянтинівна пригадала рідне село Заньки і за його назвою обрала сценічний псевдонім – Заньковецька.
У місцевій газеті «Елисаветградский вестник» (№ 117) з’явилося повідомлення: популярний актор і режисер Кропивницький для поповнення ансамблю запросив «артистку Заньковецьку». Дебют був нелегким. Для трупи вона була чужа і вихованням, і освітою, і манерами, і обходженням. Дворянка.
На репетиціях навіть оркестр аплодував Марії Костянтинівні. А на виставі вона розхвилювалася. За кулісами хіхікали: дебютантка розгубила на сцені відра. Зате в решті дій вона опанувала себе і грала з успіхом. «Елисаветградский вестник» вмістив схвальний відгук про виставу «Наталка Полтавка», але виділив лише Кропивницького. Хоча той вже не мав ніякого сумніву щодо обдарованості Заньковецької і одразу запропонував їй підписати контракт. Саму ж Марію Костянтинівну бентежила думка: чи знайде вона сили розірвати зі звичним їй життєвим середовищем, з чоловіком, назавжди перейти на становище актриси, звикнути до побутових умов, які були для неї такі незвичні і важкі.
Любов до театру переважила. Після дебюту в Єлисаветграді вона обрала сцену. Розлучилася з чоловіком, що став на перешкоді цьому. Розірвати шлюб у царській Росії було важко, але Марія Костянтинівна домоглася свого – через п’ять років стала вільною. На жаль, без права взяти новий шлюб. Причина – покарання за подружню зраду. Єдиним коханням Заньковецької на все життя став Микола Садовський. Попереду були гучна слава, любов глядачів, самозречення в ім’я театру, душевний біль, ім’я якому теж Микола Садовський.
Все це буде потім. А зараз зі старовинного фото, що зберігається в музеї, на нас дивиться чарівна молода жінка, суперзірка театру корифеїв.
Лариса ХОСЯЇНОВА, в.о. директора літературно-меморіального музею
І.К. Карпенка-Карого.
