КОЛІЇВЩИНА: ХАЩУВАТСЬКА СОТНЯ І СОТНИК ЯРЕМА ПАНКО

0
1506
views

На генеральній карті Новоросійської губернії 1779 року (карта Івана Іслєньєва) позначені фортеці Бершадь, Хащувате, Саврань, Балта. Про те, що в Хащуватому у XVIII столітті існувала фортеця, опосередковано свідчить і такий факт: під час Коліївщини до Гайдамацького повстання пристав і Хащуватський сотник Ярема Панко. Якщо був сотник, то він очолював козацьку сотню, яка, напевно, охороняла фортецю на лівому березі Бугу у Хащуватому.

Польські магнати для оборони наймали козаків. Серед них і Потоцькі, які в Уманській губернії утримували власним коштом сильне військо надвірних козаків чисельністю 2600 осіб.

З історичних досліджень відомо, що «для захисту міста граф Потоцький мав сформовані зі своїх підданих два надвірні козачі полки по 700-1000 козаків на чолі з полковниками Обухом і Магнишевським. Полки поділялися на сотні: уманські під проводом Івана Гонти та Івана Кузьменка, Хащуватська (сотня) Яреми Панка і торговицька (сотня) Пантелеймона Власенка. З волі магната козаки були екіпіровані в жовті жупани, голубі кунтуші й шаровари, чорні шапки із жовтим верхом, підперезані червоними поясами. Кожен козак озброювався двома пістолетами, які носив за поясом, а також рушницею, шаблею і списом».

Історики по-різному описують події Коліївщини і по-своєму оцінюють ці події. І навіть один і той же дослідник змінював свої погляди. Зокрема, Аполлон Скальковський спочатку засуджував гайдамацький рух. Та нас зараз цікавить участь хащуватських надвірних козаків у повстанні 1768 року, яке назване Коліївщиною.

Звернемося до «Історії Нової Січі» Скальковського (частина 2, сторінка 349): «Уманські жителі пред’явили Кошу білет, виданий їм від Залізняка, в якому він називав себе полковником, а свою ватагу військом Запорізьким. На допиті 9 червня вони показали: гайдамацька ватага в тисячу вояків кінних під начальником якогось полковника Максима Залізняка, підговоривши 4-х сотників Уманської губернії: сотників міста Умані Івана Кузьменка і Гонту, хащоватського (сотника) Панка, торговицького (сотника) Власенка і при них козаків кінних та озброєних 500 – 10 червня напали на це місто (Умань)».

І далі на сторінці 353 автор продовжує: «18 липня в польське містечко Палієво Озеро приїхало до 300 гайдамаків і бувших там поляків та євреїв умертвили. Деякі з них (поляки та євреї) спаслися втечею в ханському містечку Балті. Гайдамаки вимагали їхньої видачі та отримали від тамтешнього Каймакана Ягуб-Аги відмову. Ті гайдамаки (будучи підкріплені прибувшою до них ще партією в декілька сот чоловіків з 4 гарматами) вступили з турками в битву. Напали на місто Балту, вбили багатьох євреїв і поляків, які там переховувалися. Гайдамаки змусили турків утікати із Балти, вчинивши погоню за ними».

Для того, щоб більш повно і точно уявляти події влітку 1768 року під час Коліївщини від Умані до Балти, звернемося до досліджень інших істориків. Ось що пише про гайдамаччину дослідник-історик Помпей Батюшков у кінці «Поділля»:

«У всьому Побережжі між Бугом і Дністром розбійничали ватаги степняків, які перебували у зв’язку із сільськими війтами, осадчими, начальниками надвірних козаків. Гайдамаччина була призупинена на час вторгнення татарської орди «в русские пределы» 1737 року під час війни Росії з Туреччиною. Але негайно після відходу татар утворилися нові гайдамацькі скопища, спустошують і грабують околиці Саврані, Немирова» (сторінка 176).

Зауважимо, що до околиць Саврані належала і територія сучасної Гайворонщини. Зокрема, Чемерпіль.

«Один із розісланих Залізняком і Гонтою гайдамацьких загонів під начальством курінного отамана Запорозького сотника Шила, направився до прикордонного містечка Балти. І заколовши тут усіх євреїв, а потім проживши чотири дня спокійно, зібрав своє військо і вийшов із Балти.

Тоді турки в Балті підняли крик і разом із євреями перейшли із татарської сторони на польську; одні пішли на гору в погоню за гайдамаками, інші почали бити православних, сербів, руських; грабували і запалили передмістя. Шило повернувся, прогнав противника на татарську сторону, перейшов услід за ними в Балту і все тут пограбував і зруйнував. На другий день битва відновилась нападом турків, які знову були прогнані в Балту. В кінці червня 1768 року барські конфедерати (поляки) були всі розсіяні (гайдамаками) і втекли у володіння Туреччини. Але вони (конфедерати) встигли посварити Туреччину з Росією, під тим приводом, що загін Шила, переслідуючи конфедератів, напав на татарські поселення Балту і Дубасари» (сторінки 191-192).

Цікаві подробиці літа 1768 року наводить історик Костянтин Шляховий у статті «Головна рушійна сила народних повстань» («Гайворонські вісті» від 13 жовтня 2001 року). Наводимо уривок зі статті: «Відомо, що населення нашого Прибужжя підтримало виступ гайдамаків під керівництвом Максима Залізняка проти польської шляхти. Так, 9 червня 1768 року Хащуватський сотник Ярема Панко пристав до повстанського війська, яке йшло на Умань. Наступного дня це військо штурмом оволоділо добре укріпленим містом.

Після взяття Умані Залізняк посилає 200 гайдамаків на чолі з Шилом та Попадкою з чотирма гарматами у Хащувате, щоб не допустити переправи татар через річку Південний Буг.

Непорозуміння між гайдамаками і татарами виникло тому, що козаки вирішили помститися за убитого поляками сотника та захоплення в полон чотирьох гайдамаків». Очевидно, цим сотником був Ярема Панко.

Росохацький у статті «Надкодимщина – подол Подільської землі» (видано 1941 року) вказує, що Балта була зруйнована в 1768 році не раз і не лише гайдамаками, але й російськими військами. На мою думку, це найближче до істини висвітлення подій у Балті:

«У 1764 році на польський престол було обрано Станіслава-Августа Понятовського. Неабияку підтримку Понятовському в здобутті королівських регалій надала російська імператриця Катерина ІІ. Такий хід подій привів до різкого обурення з боку польської шляхти, яка вбачала в цьому загрозу не тільки своїм інтересам, а взагалі Польщі як державі. Невдоволена шляхта зібралася в місті Барі та зізвала свою конференцію, на якій відверто виступила проти короля. Шляхтичів цього зібрання почали називати конфедератами.

Станіслав-Август та його прибічники звернулися за допомогою до Катерини ІІ. Вона направила військо під командуванням генерала Кречетнікова, який 5 березня, переслідуючи конфедератів, перейшов річку Кодиму, тобто польсько-турецький кордон, та знайшов і спалив турецьку слободу Балту.

В цей час уся Правобережна Україна була охоплена найбільшим у XVIII столітті селянсько-козацьким повстанням. Ватажок повстанців Максим Залізняк відрядив сотню запорозьких козаків, яку очолював Василь Шило, на переслідування євреїв та поляків, які тікали з Умані в Юзефград і Балту. В результаті декількох сутичок (гайдамаки), не розбираючись, де польська територія, а де турецька, пограбували і спалили містечка як на лівому, так і на правому берегах Кодими.

Франція вже давно підштовхувала Туреччину розпочати війну проти Росії. Військовий інцидент у Балті став зручним приводом для загострення ситуації. Туреччина миттєво цим скористалася і висловила претензії до Росії, хоча остання запевняла, що все сталося без її відома і вона про події в Балті нічого не знала. Не дослуховуючись до пояснень з російської сторони, Туреччина заарештувала і посадила до в’язниці російського посла. На що Росія 6 жовтня 1768 року оголосила Туреччині війну, яка продовжувалася до 1774 року».

Наведені дослідження пов’язані з історією нашого краю, і цього матеріалу достатньо, щоб написати художньо-документальне оповідання. Описані в документах і спогадах тогочасні Умань, Юзефград, Голта, Балта. Це дає можливість домислити за аналогією, яким було містечко Хащова (Хащувате) на той час. Є конкретні історичні особи: Сотник Василь Шило із запорожцями, балтський каймакан Агуб-Ага, хащуватський сотник Ярема Панко та інші.

Хащуватський сотник загинув і це був, напевно, Ярема Панко. Перебравши на мить на себе роль письменника, спробуємо змалювати образ козака Панка.

«Ярема Панко – чоловік міцної статури, чорнявий із сивиною в чубі, з виразними мужніми рисами обличчя. Рішучий і владний. Одягнений у жовтий жупан і голубі шаровари. Гідно озброєний і на доброму коні. На службі у Потоцьких із помислами про свою родину і свою Україну.

Загинув у сутичці із поляками. В останню мить промайнуло в уяві блискавкою все життя. І він пожалкував, що воно так склалося і що довелося взяти в руки шаблю. Йому було миліше пізньої осені чи ранньої весни йти за плугом, відкидаючи скибу за скибою запашного, чорного, блискучого ґрунту.

Два образи зринули в згасаючій свідомості – маленький онук в колисці і всепрощаючий образ Господа Бога в сліпучому сяйві сонця. І покотилася по остигаючій щоці перша і остання в його дорослому житті, скупа і тепла сльоза».

Катерина ВОЛОШИНА, краєзнавець

На знімках:

Ілюстрації до книги «Гайдамаки» Т.Г. Шевченка (1886 р.)

художник – Опанас Сластіон.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here