ПОСТРІЛИ НА ХУТОРІ

0
993
views

Разом зі сповіщенням міських і районних відділів внутрішніх справ про розшук особливо небезпечної групи злодіїв обласне управління МВС через ЗМІ сповістило про це населення і, водночас, показало їхні фотографії. І не даремно, адже злочинне угруповання, маючи на руках вогнепальну зброю, лише в обласному центрі скоїло з десяток тяжких злочинів. І не виключено, що злочинці могли продовжити свої «гастролі» на іншій території, де їх ще не знали. Кіровоградські розшуковці впритул наблизились до бандитів. Ще кілька днів – і з зухвалою зграєю було би покінчено. Зловити їх стало не тільки справою честі, а й суворою необхідністю.

Одного вересневого дня 1998 року до чергової частини Знам’янської міліції зателефонував невідомий із села Плоське Дмитрівської сільради. Він поділився підозрою, що в селі П’ятихатки, в покинутому хуторі з десятка занедбаних хатинок, можуть переховуватися злодії, яких показували по телевізору.

Керівництво міліції разом із місцевим підрозділом Управління по боротьбі з організованою злочинністю (УБОЗ) вирішило негайно направити туди оперативну групу для перевірки повідомлення. Та група злочинців була дуже небезпечна. У Кіровограді її учасники грабували магазини та контори дуже зухвало: вночі вікна вибивали дошкою, по ній вдиралися до приміщення та грабували. Переважно обирали об’єкти, розташовані на перших поверхах. При цьому брали усе, що могли винести, і намагалися діяти так, щоб не залишати жодних слідів. Але досвідчені оперативники разом з експертами-криміналістами усе ж таки їх знаходили, і таким чином вийшли на слід банди. На деякий час злочинна зграя припинила злочини. Можливо, зрозуміли, що вони потрапили в поле зору міліції. Декілька учасників групи на чолі з ватажком Куликом зникли з міста.

Після отримання згаданого телефонного повідомлення під час наради керівництво знам’янської міліції визначилося зі складом оперативної групи, але ще певний час сперечалися, яким чином проникнути в село Плоське, від якого рукою подати до зазначеного хутора. Зійшлися на тому, що учасники операції будуть екіпіровані, як сільські «шабашники». Попередньо з’ясували, що хутір оточувало поле, де комбайн нещодавно скосив соняшник. Тому поява тут людей, які збирають «шапки» соняшника, нікого не здивує. А працівники міліції таким чином зможуть без проблем впритул наблизитися до покинутих помешкань селян.

До складу групи увійшли Володимир Хитренко – заступник начальника міліції з оперативної роботи, Микола Кравцов – керівник карного розшуку, Олег Заверзаєв з інспекції в справах неповнолітніх та ще два співробітника місцевого УБОЗу. Очолив опергрупу керівник УБОЗу Валентин Савельєв (на знімку).

Не доїжджаючи до села, співробітники залишили машини, сховавши їх у лісосмузі. А самі, узявши по лантуху, вирушили вперед. Савельєв почепив собі на плечі спортивну сумку, в якій причаївся «калаш». Рухалися трьома групами, метрів по сто одна від одної, підтримуючи зв’язок по рації. Дорогою зустрічали «аборигенів», просили прикурити, заводили неквапливу бесіду про погоду, врожай, політику. Начебто випадково запитували, що нового в селі: хто помер, хто народився, хто з нових з’явився. Вони добре знали й те, що продавчині магазинів – джерело конче потрібних для них відомостей. Тому завітали й до них. Купили цигарки, випили мінералки. Після двох-трьох компліментів та веселих анекдотів дізналися про дивакуватих незнайомих покупців, які, не рахуючи грошей, набрали чимало горілки та багато харчів. А найцікавішу інформацію сищики отримали у фельдшерсько-акушерському пункті. Виявилося, що якісь зайди просили для свого товариша, який нібито потрапив у ДТП, бинти, перекис водню та знеболювальне.

– Так, це дійсно група на чолі з Куликом. Один із них поранений і, звичайно, йому потрібні бинти тощо. Ось чому вони завітали у ФАП, – такими висновками поділився з товаришами Савельєв. Водночас ще раз обдумали план захоплення приїжджих.

– Хлопці, будьте пильними і уважними, готовими до всього! – порадив. – Ми з Хитренком будемо по автодорозі йти, а в центрі по полю – Кравцов (на знімку) із Заверзаєвим, праворуч – мої співробітники. Вирушаймо!

Таким чином, обходячи праворуч і ліворуч хутір, працівники брали в кільце ймовірну злочинну зграю.

Щойно опергрупа впритул наблизилась до хуторця, як керівник операції викликав по рації один із легкових автомобілів («копійку») з держномерами сусідньої області. У цій машині знаходилися бронежилети та каски. Водій зупинився метрів за 50 і, як домовлялися, почав копатися у двигуні, виставивши аварійний знак.

Раптом попереду, можливо з ближньої хати, пролунав незрозумілий хрускіт, який почула група Кравцова. Рука молодого напарника автоматичний потягнулася до зброї, але миттєво опустилася – суворий погляд досвідченого опера дав команду «відбій».

Співробітники не знали, що за ними теж пильно стежать ті, за ким вони самі полюють. Кожна сторона відчувала себе мисливцями: хто кого перемудрить.

– Ти глянь, – пошепки звернувся один із злочинців на прізвище Кулик до свого напарника, стоячи на горищі покинутої напризволяще розвалюхи. – Що це за хмирі до нас наближаються?

– Та, мабуть, якісь ханиги збирають соняшник, щоб потім поміняти на самогон. Бачиш, кидають у мішки. Можливо, наркомани. Потім обміняють насіння на мак. Лохи!

– Навряд чи, – заперечив останньому визначенню Кулик. Наркомани так не будуть корячитися. Вони вночі зріжуть головки маку і шукай їх у полі… Хіба що ханиги?

Тим часом група Миколи Кравцова підійшла до найближчої порожньої хати, з якої, мабуть, пролунав отой хрускіт. Кравцов підняв з підлоги палицю, а потім нагорі побачив люк, через який можна потрапити на горище, постукав по ньому. Звідти у відповідь пролунало два постріли. Одна куля просвистіла біля вуха і чиркнула по шиї. Кров бризнула, рука автоматично торкнулася рани. Зверху запитали: «Хто такі?». У відповідь – запитання на запитання:

– А ви хто такі? Чого стріляєте? Ти ледь не спровадив мене на той світ, – поскаржився опер і соковито матюкнувся.

На деякий час настала пауза, але вона була неспокійна. На горищі розмірковували: що робити далі? Як розійтись? Тишу порушили ті, які були внизу.

– Не стріляйте, хлопці! Ми зараз ноги на плечі, і ви нас ніколи не побачите, – вигукнув Кравцов, одночасно відстороняючись разом із Заверзаєвим подалі від небезпечної зони. Ці слова він промовив, включивши рацію, щоб таким чином зорієнтувати Савельєва та інших про можливу небезпеку.

Співробітники чимдуж побігли до місця події. Савельєв швидко опинився біля свого автомобіля, з якого взяв та надягнув бронежилет і каску. З автоматом підбіг до колег, які вже оточили хату.

– Граждане бандиты! Мы сотрудники милиции. Предлагаем сдаться без кровопролития. Нам известно, кто вы. Выбрасывайте на землю оружие, по одному слезайте с чердака и сразу ложитесь на землю, руки в стороны! – звернувся до злочинців Валентин Іларіонович.

Не встиг він ще додати, що вони оточені, як з горища один за другим гримнули два постріли. Одна куля зачепила каску, що була на Савельєві, та рикошетом відскочила в руку, на якій з’явився кривавий слід. У відповідь заговорив автомат Савельєва.

Зрозумівши, що шанси накивати п’ятами в такій ситуації нульові, та маючи горілку, яку ще довго пити не доведеться, бандити скористалися останньою можливістю: нашвидкуруч допили, що залишалося, на ходу закусили і вирішили таки здатися. Донизу полетів один ствол, а за ним стрибнув його хазяїн, виконуючи вимогу Савельєва. Слідом полетів ще один пістолет, за яким вискочив і сам Кулик.

Зв’язавшись по рації, працівники міліції викликали для виконання процесуальних дій начальника місцевого слідчого підрозділу Бориса Яшана (на знімку). До слова, я з останнім працював у Кіровському райвідділі Кіровограда. Його, як перспективного слідчого висунули на керівну посаду і не прорахувалися. Він добре себе зарекомендував на новому місці як справжній професіонал і чесний, непідкупний офіцер.

Згодом була заарештована та суворо покарана й решта учасників злочинної зграї у Кіровограді.

З Валентином Іларіоновичем ми взагалі йшли поруч багато років поспіль. Він прийшов у міліцію в 1973 році, а через рік був уже призначений на посаду начальника відділення профілактики в Знам’янській міліції. Структурно цей підрозділ входив до служби карного розшуку, яку я очолював. Це відділення було завжди серед кращих по показниках профілактичної роботи, в чому неабияка заслуга його очільника. Потім Савельєв працював у карному розшуку, і знову ми неодноразово зустрічалися з ним в ході розкриття тяжких злочинів. Пізніше він став експертом-криміналістом. Коли він виїжджав на місце пригод у складі оперативної групи, можна було зі стовідсотковою впевненістю стверджувати, що речові докази будуть знайдені. А останні роки він очолював підрозділ УБОЗу. І знову не пас задніх. Навіть вийшовши на заслужений відпочинок, він не став байдужим до колишньої справи. Особисто затримував крадіїв, коли про їх вчинки ще не було навіть відомо в міліції. Узагалі, всім своїм життям він підтверджував, що колишніх міліціонерів не буває. До його порад завжди уважно дослухалися молоді. Для них він був взірцем для наслідування.

На жаль, не завжди до ветеранів дослухаються, не використовують, як це треба, їхній значний досвід, зокрема, в розкритті злочинів, як у випадку з Валентином Іларіоновичем. Навіть на урочистості, пов’язані з міліцейськими святами, не всіх запрошують. Прикро, але факт. Своєю самовідданою службою в органах внутрішніх справ, направленою на реальну допомогу людям (а не на те, як них заробити, що притаманно деяким сьогоднішнім «перевертням у погонах»), ці люди заслуговують на зовсім інше ставлення. Але це вже зовсім інша історія.

Веніамін Янішевський,

член громадської ради при управлінні МВС в області,

полковник міліції у відставці

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here