Взимку багато хто з нас охоче проводить вільний час у теплих та затишних стінах, а ідеальним відпочинком цієї пори вважає перегляд улюблених фільмів під м’яким пледом з чашкою запашного гарячого чаю. Але наші нинішні герої доводять: холоди та сніговії – не привід впадати у «зимову сплячку». І охоче показують приклад іншим та ведуть їх за собою, заряджаючи енергією, оптимізмом, бадьорістю й впевненістю у власних силах.
Лижні школи – у парках та школі
Цієї зими у Кропивницькому діяла справжня лижна школа. Щовихідних місцевий спортсмен-активіст у міських парках безкоштовно допомагав усім бажаючим опанувати лижну премудрість.
На тренування до 36-річного Євгена Савранського щоразу набиралося до двох десятків як новичків, аматорів, так і досвідчених лижників. Розминка, техніка рухів та сковзання, навички падіння – кожне тренування тривало півтори години. Далі лижники пригощались гарячим чаєм та обмінювались емоціями.
“У нас сніг не так часто буває, це більше як хобі і спосіб активного зимового дозвілля і популяризація здорового життя, отримувати насолоду від самого процесу”, – говорить Євген Савранський.
Цікаво, що цей приклад мав продовження – один з учасників лижної школи, вчитель фізвиховання Сергій Лавров, вже й сам організував імпровізовану лижну трасу у школі, де працює.
Дистанція одного кола траси у дворі школи №6 ‒ 130 метрів. Проблему з лижами вдалося вирішити завдяки допомозі керівництва факультету фізичного виховання ЦДПУ ім. Винниченка.
На трасу вийшли учні, вчителі, батьки та всі охочі. На початку тільки за дві години на лижі стали 30 людей, причому деякі вперше у житті. “Багато років не катався, три роки тому спробував на гірських лижах, але дуже важко, а тут досвід є, відчуття гарні”, – говорить Сергій Лавров.
На розчистку – власним транспортом та коштом
Нинішня зима стала неабияким випробуванням для комунальників Кропивницького. Адже снігопади були настільки сильними, що прибиральна техніка працювала цілодобово. Але встигала далеко не усюди. Тож допомагати комунальникам полегшити життя містянам взявся місцевий мешканець 48-річний Юрій Орлов. На власному, відповідно переобладнаному (самотужки, з металобрухту) УАЗі він і вдень і вночі розчищав вулиці та двори міста від кучугур. Починав з подвір’я власної багатоповерхівки, згодом перейшов на сусідні вулиці, території біля дитсадків і лікарень – охоче відгукувався на прохання завідувачів. І це – вже другий рік поспіль! Незважаючи на те, що обладнати автівку снігоочисною «лопатою» вийшло недешево (близько 10-15 тисяч гривень), він і коштів за свою роботу не бере. Каже: найкраща плата для нього – вдячність людей.
– Бачу, жіночки у дворі дитсадка розчищають. Питаю: «Що ж це ви все вручну?». А вони відповідають, що немає грошей на трактора. Тоді, кажу, почекайте, я зараз буду. Приїхав, почистив, вони так зраділи, подякували – мені приємно і радісно. Де по місту їжджу, там опускаю лопату і чищу. Мені приємно, і людям добре, – зізнається Юрій Орлов.
У пошуках позитивного стресу
Кропивницький Центр ресоціалізації військових “Коловорот”, який свого часу створили професійні військові психологи, винайшов незвичайний та досить креативний метод «позитивного стресу». Одразу після різдвяних свят група з 13 людей вчергове вирушила у засніжені Карпати, де раніше майже не знайомі між собою люди вчилися прислухатися до себе та довіряти один одному. Такі пси-тури “Коловорот” організовує для військових та їхніх родин.
Пси-туризм – метод адаптації військових через позитивний стрес і шлях до вміння знову довіряти людям “поза війною”. “Коловорот” називає три основних чинники, які активуються в учасників пси-туру. У першу чергу це комунікація – люди мають знайти взаєморозуміння у спільному побуті. Друге – емоційна складова, де емпатія і естетична насолода від природи збільшує спектр емоцій. І третє – людей об’єднує мотив досягнення.
Вперше цього року організатори вирішили спробувати підкорити зимові гори, адже раніше ходили переважно влітку та восени. Учасники пси-туру піднялися на 1470 метрів. І свою головну місію виконали – навчилися довіряти собі та тим, хто поряд. Яремче, гора Маковиця, гора Петрос, Головачевська полонина – ось основні етапи подорожі.
“Для пси-туризму головне не гори, а група. Гори просто стимулюють психіку позитивними чинниками й неабиякими навантаженнями. Для учасників наших виходів – це не спорт досягнень. Це перш за все внутрішня робота, самопізнання і досвід самомотивації”, – говорить координатор ЦРВ “Коловорот”, засновник пси-турів Андрій Фоменко.
“Складалося враження, що люди в цій групі знайомі роками, хоча дехто бачив один одного вперше лише півтори доби тому. Пси-тури – це в першу чергу виклик щодо довіри до себе та до людей, які поряд. Ми облаштовуємо тимчасовий спільний побут та досягаємо спільних цілей. Кожен із учасників пси-туру фактично кидає собі виклик, вчиться чути себе у нових умовах та помічати такі свої можливості, які ми часто лишаємо поза увагою у вирах буденних клопотів” ‒ каже Андрій Фоменко.
Ветеран, учасник “Коловороту” Ігор Єрьомін цього разу вирушив у пси-тур вперше, проте про подорожі пішки з наплічником чоловік знає не з чуток. Каже, що гори додають турам особливого відчуття, а підкорення вершин допомагає оцінити свої сили по-новому. Ігор Єрьомін говорить, що пси-тури дають учасникам комплексні враження і допомагають зіграти в команді.
“По-перше, це оздоровлення – чисте гірське повітря і фізичні навантаження, які супроводжують тебе всю дорогу. По-друге, повернення в чисту природу хоч і на незначний час заряджає бадьорістю і ентузіазмом, – додає Ігор Єрьомін. – Також завдяки таким турам можна зблизити колектив. Мені дуже подобається взаємна підтримка і невимушена відвертість людей, які краще проявляються, коли з’являються спільні цілі та перешкоди на шляху до них. Зрештою пси-тури ‒ це пізнання чогось нового, відпочинок від буденного. Це ніби перезавантаження мозку – ти відключаєшся від світу. Є ти, група, мета і більше нічого”.
Кропивничанка Юлія Таранець, яка втратила чоловіка на війні, говорить, що пси-тури допомагають їй навчитися довіряти людям.
“Найголовніше у пси-турах – знайомство зі сміливими, цікавими людьми. Навіть якщо ми з ними тут тільки познайомилися – я вже можу бути в них упевнена. Якщо вони йдуть за моєю спиною – я спокійно можу підійматися. Це навіть не команда, а дещо більше. Я тут навчилася довіряти людям. Я подолала свій страх, і вважаю це своїм найбільшим досягненням”.
Пси-тури “Коловороту” є безкоштовними для ветеранів та їхніх родин, адже щоразу організатори знаходять підтримку серед партнерів. Ініціативу підтримують друзі організації, адже чують, які відгуки привозять із мандрівок учасники.
Нагадаємо, влітку пси-тур відправився в Карпати під вітрилами центру соціальної адаптації #СМАйЛ. Тоді табір кропивницької групи на дві доби розмістився у полонині гори Хом’як на висоті 1300 метрів. Тринадцять військових та членів їхніх родин у супроводі двох психологів, лікаря та активістів вирушили у гори у пошуках позитивного стресу.
Великий вчинок малого героя
І наостанок не можемо не згадати історію з позитивним, на щастя, фіналом, яка доводить: небайдужість та життєва активність, прищеплені вже змалку, можуть навіть врятувати життя. Нехай навіть це життя маленького цуценяти.
Дванадцятирічний школяр з Кропивницького Сергійко Розов того зимового дня прямував у спортшколу на тренування з гімнастики. Переходячи міст, побачив стареньку, яка з берега стурбовано видивлялася щось на кризі.
Підійшовши, хлопчик побачив цуценя, яке провалилося під лід. На це дивились кілька дорослих, але жоден з них не зробив ані кроку для порятунку собачати.
– Я поклав портфель, спустився донизу, спробував яка крига. На ній можна було стояти. Я став на коліно, спробував до неї дістатися, за лапку її взяти, і крига обвалилася. Я виліз і собачку теж дістав. Правда, трохи намок, – розповідає юний рятівник Сергій Розов.
Після цього хлопчик узяв портфель і, ніби нічого не сталося, пішов на тренування.
Тренер хлопчика Василь Маєвський одразу повідомив про пригоду батькам юного героя. А ще переповів діалог між ним та його вихованцем: «Ти подумав про те, що там річка, піти під лід міг?» ‒ «Там було близько від берега. Я не злякався». Як і тренер, батьки похвалили сина за небайдужість та сміливість, а для молодшого брата, шестирічного Сашка, Сергій став взірцем.
– Я ним пишаюся. Я теж хочу стати, як він, – каже Сашко.
У школі Сергій отримав відзнаку, а від батьків – обіцянку подарувати чотирилапого друга.
Конкурс журналістських матеріалів «Дій активно! Живи позитивно!» ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом.
