Порозуміння в родині – справа не одного дня, воно не виникає спонтанно, не дарується і не передається. Над порозумінням треба працювати, особливо в тих випадках, коли родині доводиться пожити окремо. Саме так буває в дистантних сім’ях моряків, пілотів, військовослужбовців.
Звернення бійців, їхніх подруг та дружин по консультації до психологів Центру ресоціалізації військових «Коловорот» щодо питань родинного життя давно стало традиційним. Їхня частка трохи зменшилась порівняно з 2015-2017 роками, але лишається питомою протягом усіх років війни. Хлопці повертаються, набувши нового сприйняття буття, жінки стали самостійніші, діти теж підростають, життя не стоїть на місці. Саме тому варто обов’язково зважати, що стосунки розвиваються й тоді, коли люди не бачать один одного. Телефонний зв’язок і інтернет дещо скорочують дистанцію між близькими, але не ладнають усі виклики. Тож варто розуміти, що зустріч і емоційний вибух під час нього – це далеко не все, відтепер треба буде працювати разом, аби йти далі поруч. І не варто вважати, що можна повернутись до колишніх стосунків. Краще думати, що є можливість перейти на наступний рівень відносин, переглянути те, що непокоїло колись, спробувати досягти кращого.
Коли подружжя скаржиться на зміни, це лише означає, що їм потрібен час на прийняття нових умов співіснування. Скарги не завжди стосуються погіршення відносин, більшість нарікань на те, що, власне, викликає непорозуміння і потребує пояснень. В той же час у родинах або намагаються терпіти дивні прояви партнера, або починають стрімко і відчутно втручатись у процес їх подолання. Ані перше, ані друге, звичайно, не приводить до прийнятних результатів, навпаки – з кожним днем збільшують психологічний бар’єр між чоловіком та дружиною.
Відновлення стосунків потребує від близьких щирого бажання зрозуміти зміни. Зрозуміти – це не означає тиснути на партнера, провокувати і закидати питаннями, не привід відмовчуватись і ображатись на відстороненість. Виснажений внутрішніми протиріччями чоловік і втомлена очікуваннями дружина зазвичай вагаються перед тим, як почати щиру розмову, адже хочеться поділитись цілою низкою вражень, почуттів, думок. Бійці кажуть, що не хочуть і навряд зможуть пояснити коханій, що відбувалось з ними там – у небезпечному відрядженні. Жінці важко почати говорити про її сподівання на допомогу і участь чоловіка в сімейних справах. І ходять поруч два «вибухових» потенціали до першої ж нагоди емоційного сплеску. Згоди нелегко здобути в одній розмові, на це знадобиться від кількох тижнів до кількох місяців. Якщо є бажання спробувати, варто почати з розмов на теми, які цікавлять обох. Для цього лише слід налаштуватись на те, аби чути близьку людину, трохи й тимчасово поступитись власними інтересами, дати виговоритись партнеру. Ревізія набутого парою дистанційного досвіду потребує певного плану, що вмотивує родину до подальшого розвитку.
Один з методів, що можна застосувати парі самостійно – це «перші побачення», яких може бути від трьох до восьми, залежно від бажань та можливостей подружжя. Ініціювати цю методику може і чоловік, і дружина. Хіба важко жінці «напроситись» на побачення до чоловіка? Хіба складно чоловікові запросити дружину на романтичну зустріч? Але важливо те, що побачення мають бути справжніми, з сюрпризами, з новими враженнями. Навіть виходити на такі здибанки краще окремо, аби на перших кроках відіграти ролі малознайомих людей. Яким би це не здавалося комічним і дивним, але подібні психологічні ігри приводять до можливості краще зрозуміти один одного на нестандартному емоційному фоні. Крім того, оновлення формату спілкування – чудовий привід для спільного емоційного досвіду. Це також підходить для того, аби спробувати відчути партнера знову, зрозуміти його як окрему людину, що мала час змінитись.
Родина – це не щось однорідне й одноманітне, це єднання двох окремих світів, що розвиваються, стають ближчими, іноді віддаляються, але завжди заслуговують бути оціненими найближчими людьми. Варто пам’ятати, що один психологічний метод, який не працює в окремій родині, не має стати причиною закінчення спроб об’єднатись.
Андрій Фоменко, психолог, координатор ЦРВ «Коловорот»,
м. Кропивницький
