Цьогоріч профспілкова освітянська спільнота Кіровоградщини, друзі та колеги в багатьох куточках України вшановуватимуть пам’ять Світлани Скалько, яка протягом майже півсторіччя очолювала освітянську профспілку області, з нагоди 85-річчя від її дня народження.
Сторінки біографії цієї людини надзвичайно яскраві і насичені, це особистість, яка досягла значних успіхів у вдосконаленні міжспілкових зв’язків, впровадженні освітянських реформ, налагодженні ефективного соціально-економічного захисту членів профспілки, відзначена низкою державних та профспілкових нагород, але в той же час залишалася напрочуд щирою, відвертою, скромною і відкритою у спілкуванні з усіма.
Світлана Леонідівна Скалько народилася 22 вересня 1937 року в місті Краснокутськ Харківської області. У 1939 році родина переїздить до села Первозванівка Кіровоградського району Кіровоградської області, куди батька, Леоніда Михайловича, унікального вченого-садовода, переводять для закладки сортосаду (зараз – знаменитий Первозванівський сад). Мати Світлани Леонідівни – Антоніна Гнатівна Ігнатьєва, Герой Соціалістичної праці, послідовниця чоловіка – теж увійшла в історію Кіровоградщини як талановитий фахівець садовод-новатор.
Маленькій Світлані довелося відчути роки воєнного і повоєнного лихоліття, пережити втрату батька, який у роки Другої світової війни пішов у партизани і не повернувся – був закатований гітлерівцями. Після визволення рідного краю Світлана, здобувши середню освіту, вирішила продовжити справу батьків і вступила до Уманського сільськогосподарського інституту, який закінчила в 1959 році. Дипломованому агроному запропонували попрацювати вчителем виробничого навчання, біології і хімії Первозванівської школи. Робота в школі настільки захопила допитливу дівчину, що спонукала отримати ще одну вищу освіту – педагогічну, вона закінчила заочно в 1965 році Черкаський педагогічний інститут.
Працюючи в школі, Світлана Леонідівна створює одну з перших в області виробничих бригад за профілем садівництва і овочівництва на базі сортосаду, яким в колгоспі ім. Т. Г. Шевченка завідувала її мати. Здібності, завзяття, горіння в роботі молодої вчительки не могли залишитися непоміченими. З 1962 по 1968 роки Світлана Леонідівна працювала методистом обласного інституту удосконалення вчителів, інспектором обласного відділу освіти, старшим методистом обласної станції юних натуралістів.
Далі в її житті починається нова сторінка – бурхлива, неспокійна, насичена, іноді непередбачувана, але цікава, яка постійно тримала в тонусі. Світлану Скалько обрали спочатку секретарем, а в грудні 1969 року на ХІІІ-й звітно-виборній конференції вона була обрана головою Кіровоградської обласної організації профспілки працівників освіти, вищої школи та наукових установ.
Відтоді в обкомі профспілки почався новий етап становлення, творчості і неспокою. Світлана Леонідівна пройшла профспілковою стежиною півстоліття і весь цей час всю увагу зосереджувала на питаннях захисту прав та інтересів вчителів, вихователів, викладачів, студентської молоді, опікувалася становленням молодих педагогів. У 60-ті роки народжується і реалізується ідея відомого педагога-земляка В. О. Сухомлинського щодо організації роботи з молоддю, він розробляє сценарій перших злетів молодих вчителів Кіровоградщини. Його естафету підхоплює обком профспілки. Безпосереднім ініціатором і організатором цих зльотів завжди виступала Світлана Скалько.
«Поки Земля крутиться, треба робити добро», – таким було життєвим кредо Світлани Леонідівни, з яким йшла у ногу з часом, іноді навіть випереджаючи його. Двері її кабінету завжди були відчинені для будь-кого з членів профспілки, при цьому ніхто з відвідувачів не виходив від Світлани Леонідівни без дієвої поради чи практичної допомоги. Вона не поділяла людей на «важливих» і «не важливих».
Світлана Леонідівна завжди намагалася підняти планку відповідальності, спонукала місцевих профспілкових лідерів до небайдужості, ефективних конкретних справ. Її діяльність неодноразово відзначала президія ЦК галузевої Профспілки як таку, що сприяла підвищенню дієздатності і згуртованості всіх структурних ланок обласної організації Профспілки.
Світлана Скалько була беззмінним членом колегії управління освіти і науки облдержадміністрації, постійно обиралася до складу Федерації Профспілок України, ЦК Профспілки працівників освіти і науки України, Федерації Профспілок області. І скрізь активно відстоювала професійні інтереси освітянської галузі.
Її прізвище занесено до історії профспілкового руху в Україні (видання «Обличчям до людей»), книг «В степах Кіровоградських», «Сучасники В.О. Сухомлинського», енциклопедію біографій ста особистостей нашого краю «Визначні постаті Степової Еллади».
Світлана Леонідівна удостоєна профспілкових нагород: «За активну роботу в профспілках» (1989), «Профспілкова відзнака» (1998), «Заслужений працівник профспілок України» (2006). Нагороджена медалями А. С. Макаренка, «За трудову доблесть», знаком «Відмінник народної освіти УРСР». У 2004 році стала лауреатом обласної педагогічної премії ім. В. О. Сухомлинського, нагороджена відзнакою «Заслужений працівник Профспілки працівників освіти і науки України» (2009).
Водночас Світлана Леонідівна була земною людиною, любила українські пісні, уміла гостинно зустріти друзів. Підчас коротких перепочинків найліпше почувалася на природі, коли своїми руками вирощувала городину, доглядала за садом чи унікальною колекцією її улюблених квітів.
Вона просто «дихала» сім’єю, була дуже відповідальною за долю рідних. Багато років доглядала хвору маму, допомагала сину, онукам, племінниці. До останніх днів підтримувала родинний зв’язок з усіма родичами і по батьковій, і по материнській лінії.
В 2018 році педагогічна громадськість України і міжнародна спільнота готувалася до відзначення 100-річчя від дня народження В.О. Сухомлинського. Готувалася і Світлана Леонідівна. Останній в її житті 47-й зліт молодих вчителів був присвячений саме цій знаменній даті.
Книга спогадів про Василя Сухомлинського «Відлуння доброти» вийшла друком у видавництві «Імекс ЛТД» у Кропивницькому за підтримки Кіровоградської обласної організації Профспілки працівників освіти і науки України та особисто її упорядниці Світлани Скалько.
П’ятий рік освітянська профспілкова родина розпочинає новий навчальний рік без її мудрих, щирих та доброзичливих напутніх слів, але з вдячністю згадує щоразу, коли долучається до невичерпної скарбнички її надбань та життєвого досвіду. Потрібен час, щоби по-справжньому збагнути велич постаті, осмислити усе те, що залишила вона по собі на рідній землі.
Спогади колег, соратників, друзів, близьких людей про Світлану Леонідівну – це спогади, що з часом ставатимуть все більшою цінністю.
Сергій Юрійович Петров, голова Кіровоградської обласної організації Профспілки працівників освіти і науки України:
«З першого знайомства з цією справді непересічною неординарною особистістю, що мене найбільше вразило і чому я вчуся все життя – це вміння спілкуватися з будь якою аудиторією – від найвищих посадових осіб до незадоволених, іноді навіть агресивних членів профспілки (і таке бувало). Світлана Леонідівна спокійно та виважено переконувала, аргументовано доводила істину, врегульовувала конфлікти, завжди дуже тонко відчувала настрої аудиторії і говорила рівно скільки, скільки було потрібно і доречно, ні хвилиною більше – і практично завжди стовідсотково досягала мети».
Людмила Михайлівна Горбанець, голова Петрівської селищної організації Профспілки працівників освіти і науки України:
«Світлана Леонідівна – це профспілковий лідер за покликом душі і серця. Поряд з нею я пропрацювала головою Петрівського районного комітету профспілки 34 роки. Вона була гарною не тільки зовнішньо, а якоюсь внутрішньою красою, яка зігрівала, приваблювала до себе оточуючих. Завжди усміхнена, лагідна до рядових членів профспілки, Світлана Леонідівна в той же час була надзвичайно вимогливою, рішучою, мудрою у відстоюванні прав освітян».
Лариса Наумівна Цесарська, голова Бобринецької об’єднаної організації Профспілки працівників освіти і науки України:
«Мудрі люди говорять, що все можна купити, окрім авторитету. Напевне тому, що він базується на повазі і довірі, які треба заслужити своїм відношенням до людей, до обраної справи, вміти не просто слухати, а чути. Для мене такою Людиною довгі роки була Світлана Леонідівна Скалько.
Пріоритетною рисою її характеру була надійність. А готовність і вміння віддаватися улюбленій справі заряджали енергією своєї щирої душі і доброї вдачі.
Доля дарує кожному Учителя… Цей учитель стає твоїм другом і порадником, поряд із ним хочеться бути кращим, розумнішим, щоб бути гідним його прихильності і дружби. Мені в житті пощастило! Саме таким Вчителем для мене була Світлана Леонідівна Скалько».
Анатолій Васильович Литвин, директор Олександрійського педагогічного фахового коледжу імені В.О.Сухомлинського, колишній голова профспілкового комітету працівників коледжу:
«Такі люди закладали підвалини української державності, були гідними носіями кращих трудових традицій, профспілкової діяльності.
Вважаю, що мій досвід профспілкової роботи стрімко зростав завдяки вмілому керівництву обласного комітету Профспілки працівників освіти і, перш за все, дякуючи його керівникові.
Маю честь відверто сказати: «Я був протягом багатьох років свідком того, як вона переконливо реалізовувала своє життєве кредо «Поки Земля крутиться, треба робити добро», з яким йшла в ногу з часом, іноді навіть випереджаючи його».
Валентина Пилипівна Рябошапка, голова Знам’янської районної організації Профспілки працівників освіти і науки України:
«Ніколи не забуду, як 12-13 вересня 1990 року ми зі Світланою Леонідівною були делегатами на І-му з’їзді профспілки працівників народної освіти і науки України та 25 квітня 1991 року – на позачерговому, ІІ-му, з’їзді профспілки працівників освіти і науки України.
Ми брали активну участь у роботі робочих органів з’їздів. Світлану Леонідівну було обрано до складу президії, мене – до секретаріату з’їзду. Світлана Леонідівна надавала пропозиції, як вийти із кризової ситуації по виплаті заробітної плати освітянам України. До її думки прислухались делегати з’їзду і прийняли правильні рішення. Вона заслужено користувалась повагою і авторитетом членів Центрального комітету Профспілки працівників освіти і науки України, колег – голів обласних комітетів Профспілки працівників освіти і науки України».
Тетяна Григорівна Мартюшина, голова Олександрійської районної організації Профспілки працівників освіти і науки України:
«Пані Світлана ніколи не була байдужою до чужих проблем. Своїм материнським теплом та піклуванням огортала не лише свою родину, а й друзів, колег по роботі… Усі відчували цю турботу.
Світло і мудрість душі цієї непересічної особистості торкалися кожного, хто коли-небудь траплявся на її шляху.
Зі Світланою Леонідівною ми часто розмовляли на різні особисті та професійні теми. Як рідна й близька людина вона ділилася досвідом та знаннями, давала добрі поради, котрі згодом стали для мене опорою на життєвому шляху, за що я їй безмежно вдячна.
Вона вчила любити життя, людей, вчила радіти життю і бути сильними за будь-яких обставин. В її особі світ і справді втратив доброго Янгола…».
Іван Левкович Мудрий, голова первинної профспілкової організації Гайворонського МРЦ Кіровоградської області, член президії райкому Профспілки працівників освіти і науки України Гайворонської ОТГ, лауреат обласної премії імені В.О. Сухомлинського, заслужений вчитель України:
«Світлана Леонідівна володіла неперевершеним даром, впевнено і аргументовано відстоювала свою позицію, передбачала перебіг і дієвість подій, була справжньою провидицею, непохитно захищала конституційні права освітян.
Її внесок в справу піднесення науково-методичного рівня роботи освітніх закладів області, зміцнення їх навчально-матеріальної бази неоціненний. Під її керівництвом обком профспілки освітян був справжнім штабом по організації змагання по підготовці установ освіти області до нового навчального року. Саме тому Кіровоградщина неодноразово була переможницею в цьому змаганні».
Тамара Іванівна Коваленко, ветеран педагогічної праці і профспілкового руху, Заслужений працівник Профспілки працівників освіти і науки України:
«Світлана Леонідівна вчила мене, моїх колег як необхідно ставитися до успіху, до успішних людей, бо успіх, говорила вона, це результат великої працьовитості, віри, наполегливості, креативності.
А головне – виховати у собі такі якості, як: стійкість, доброзичливість і здатність прощати…»
Надія Андріївна Калініченко, доктор педагогічних наук, професор, заслужений вчитель України.
«Визнаючи кожну людину за вищу цінність, Світлана Леонідівна не просто її поважала, а й прагнула зрозуміти, допомогти, підтримати. У неї був талант робити Добро».
Світлана Владиславівна Кравецька, член профспілки, завуч з виховної роботи, вчитель мистецтвознавства Вільшанського ліцею:
ПРОФСПІЛКИ – ВЕЛИКА ДУША
Є люди-герої, є люди-титани,
Є люди, яким не існує межа,
А є такі люди – мов зілля для рани,
Ті люди, що звуться «Велика душа».
Світлана Скалько, просто прізвище-ймення,
То кожен, хто чує, згадає його.
Це розум, це мудрість, це досвід, натхнення
І не перелічиш, напевно, всього.
Ця жінка – маленька, тендітна, чутлива –
У серці своїм помістила усіх,
Вона задля кожного вчителя жила
У справах, у мріях, у болях своїх.
Таких, як вона, полічити на пальцях.
І як лише все устигала вона?
Немов із майстерної голки на п’яльцях,
Раз-два й розквітає земля запашна.
Отак і вона: завжди в справах і в русі,
Обком, Федерація, школи, угоди,
В її безперечній, надійній заслузі
Щоб нам, профспілкам, не було перешкоди.
Це кредо її – «З профспілками довіку»,
Мов прапор, мов стяг, мов памфлет полум’яний,
Бо серце своє, незбагненно велике,
Вона присвятила усім освітянам.
А як вона вміла знайти однодумців,
І з них вже своїх спадкоємців навчати –
У слові, у кожній народженій думці
Служити профспілці, людей захищати.
Немов повноводна ріка без зупину,
Злилась її мудрість і внутрішня сила.
Напевно, струмки її внука і сина
Цю течію у майбуття підживили.
А нам вона всім – то надійна твердиня,
Взірець, корифей освітянського краю.
Світлана Скалько – профспілок берегиня
Навіки, довіку, назавжди, до краю…
Натхненно слугуючи людям, Світлана Скалько і завершила свій земний шлях, виконуючи службові обов’язки у відрядженні в Одесі 14 червня 2018 року
Поховали Світлану Леонідівну у Первозванівці.
Світла пам’ять про цю непересічну людину залишиться у серцях усіх, хто її знав.
Сергій ПЕТРОВ, голова Кіровоградської обласної організації Профспілки працівників освіти і науки України
