КОЛИ ГАРМАТИ ВТРАТЯТЬ СИЛУ?

0
221
views

Отто фон Бісмарк сказав, що, коли закінчуються аргументи, починають говорити гармати. Але тепер вже достеменно відомо, що війна не закінчується з настанням миру або з поверненням бійця додому. Вона часто триває у свідомості людини, яка бачила вогонь війни зблизька. Продовженням війни є й напруження, що відчувається в суспільстві, сягає особистого життя людей, сфери професійних відносин, громадської активності.

Нещодавні змагання передвиборчих технологій за уми людей в інформаційному просторі добре виявили тонкі місця в емоційній сфері суспільства, що належить світу війни. Сварки й взаємні образи точилися між людьми майже три місяці, а їхнє примітивне коріння – страхи й агресія – так легко провокується сумнівами в людській уяві. Здається, будь-яка доросла людина здатна чітко розділяти уявне й реальне. Але ж ні, відчуття соціальної тривоги й загрози, що триває п’ять останніх років, настільки поєднали мир з війною, що не кожен розуміє справжні межі цих двох світів. Виклик у тому, що саме ця межа не лише розділяє людей, а й обмежує можливості суспільства в цілому.

«ПОВЕРНЕННЯ ДОДОМУ»

 

Останні півроку показали, що об’єднане на початку війни суспільство починає поступово перегруповуватись. В громадських ініціативах та проектах все більше ділення на ті, які стосуються інтересів військових та ветеранів, й на ті, що присвячені цивільній тематиці.

В цьому, звичайно, є сенс. Люди об’єднуються навколо тих запитів, які вважають важливими саме для них. І таке відбувається не лише в Україні. В Сполучених Штатах існує навіть поділ між організаціями ветеранів Корпусу морської піхоти й Армії США, тобто між причетними до різних військових кампаній. Пов’язані спільним досвідом люди краще знаходять між собою розуміння. Вони зберігають цінності й традиції знакового для них періоду, тої частини життя, що назавжди розділяє його на «до» та «після».

І у нашій області існують приклади ініціатив, які об’єднують представників цивільних та ветеранських проектів. Ветерани залучаються до роботи з молоддю у скаутських таборах та до організацій воєнізованих заходів. Також вони беруть участь у благодійних марафонах та допомагають правоохоронним органам. Користь від таких проектів полягає в тому, що в процесі спілкування між різними людьми утворюється справжнє розуміння різноманіття поглядів у суспільстві, зменшується недовіра й тривожність.

Психологічні захисні механізми будуються саме на знаковій системі «свій-чужий». Свій – усереднене сприйняття людини зі схожим досвідом, відміченого певною фізичною або психологічною стигмою. Фактично чужий – це той, хто не належить до своїх. Саме цей поділ дуже чіткий для ветеранів на початковому етапі адаптації, який триває від повернення близько року в цивільному просторі. Буває, що цей етап минає швидше, але то залежить від самого ветерана та його оточення. В цей час свідомість направляє його до своїх шукати єднання цінностями й прагненнями. Серед своїх обов’язково зустрінуться й ті, хто заспокоїть зайвий розпач, підтримає словом та просто присутністю. Для родини гарна нагода підтримати свого ветерана – познайомити його з хлопцями, які вже самі ладнають з цивільним життям. Як правило, у них вже є досвід взаємодії з державними установами та громадськими організаціями, що може допомогти недавньому бійцю зорієнтуватись у порядку вирішення власних запитів та потреб у реабілітації.

Однак слід пам’ятати: єднання зі своїми – це лише перший щабель соціально-психологічної адаптації. Підтримка близьких і ветеранського оточення допоможе відчути захист під час відновлення сил і здоров’я, а далі почнеться новий етап, на якому буде корисно розширити зв’язки серед тих, хто умовно лишався за межами «свого» оточення. Цей крок не дається легко, адже чутливим місцем ветерана все ще лишатиметься довіра. Практика роботи психологів у ветеранських організаціях дозволяє зробити висновок, що довіра – продукт взаємодії. Іншими словами, не можна навчитись довіряти, якщо не знаєш людину у справі. Саме тому в групах активних військових рано чи пізно з’являються люди, які мають досвід організації різних форм активного дозвілля, соціальних проектів, бізнес-ініціатив тощо.

Зближення своїх та чужих не є справою одного дня, але саме воно дозволяє відновити повноту сприйняття світу, позбавити ветерана напруги, сприймаючи інший новий для нього досвід.

Гарним прикладом поєднання інтересів цивільних осіб та ветеранів є проведення змагань з бейблейду, що вже втретє проводить волонтерсько-ветеранський центр «СМАйЛ» разом з Асоціацією жінок України “ДІЯ” м. Кропивницький. Колишні бійці АТО (ООС) вже традиційно є суддями дитячих змагань. Для організаторів було важливо, що ветерани, які нещодавно повернулись з війни, мають контакт з учасниками та їхніми батьками, намагаються вирішувати ігрові суперечки, допомагають переживати дітям розпач поразок. Доведено практикою, судді у військовій формі викликають довіру у більшості присутніх, але з ними також можуть не погоджуватись в деталях. У цьому сенсі форма бійців разом з бойовими нагородами стає ближчою й зрозумілішою для цивільних, а головне, з-за неї простіше розгледіти людину. З іншого боку, така активність – чудовий спосіб людям війни наблизитись до розуміння почуттів учасників, спробувати зрозуміти межі власної відповідальності в порівнянні з інтересами гравців. Головною ознакою цього етапу відновлення ветерана є пом’якшення кордонів між своїми й чужими.

Повне повернення бійця в цивільне життя відбувається не в коридорах державних установ, не лише в лікувальних закладах й навіть не в окремих ветеранських проектах. Набагато важливіше підтримувати розвиток соціальних проектів, відкритих для активних людей з різним життєвим досвідом та інтересами. Без єднання зусиль не можна вилікувати людську душу, не кажучи вже про суспільство в цілому. Перефразуючи слова Бісмарка, варто зауважити, що гармати втратять силу лише під впливом аргументів і довіри до життя, принаймні у свідомості кожної окремої людини.

Андрій ФОМЕНКО, психолог центру «СМАйЛ»

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here